Розказуємо реальні історії людей, які не змогли завершити забіг
Кожен забіг — це не лише про швидкість та результат, а й про шлях, який долає атлет: внутрішній та зовнішній. Але буває, що попри довгі тижні підготовки та тренувань, жагу до personal best, бігуни не фінішують.
З різних причин — травми, несподіване виснаження, технічні труднощі чи навіть емоційне вигорання — вони зупиняються. І хоч здається, що це поразка, для багатьох це стає початком нового розуміння себе, сили та справжньої витривалості.
Далі — реальні історії тих, хто не зміг фінішувати, але знайшов у цьому щось більше, ніж просто програш.
Катерина, 40 років
Біговий стаж: майже 3 роки
Я повернулася до Києва в квітні 2022 року з чітким бажанням нарешті займатися тим, на що завжди “не вистачало часу”. Війна показала мені: майбутнє може не настати, а кожен день треба цінувати зараз. Я працюю віддалено і могла проходити менше ніж 2 тисячі кроків на день, тому вирішила додати в життя рух — і схуднути.
Спочатку бігала сама, але швидко зрозуміла, що мені потрібен план. Знайшла тренера, поставила мету — пробігти 10 км за годину. Притримувалась тренувань, рахувала кБЖВ, і вже за чотири місяці вибігла з години. Ще за місяць — мій перший півмарафон. І понеслося. Результати покращувались щомісяця, і я відчувала, як прогресую — фізично, ментально, емоційно.
Ми створили невеличкий біговий клуб з друзями, тренувалися разом, і поставили собі амбітну ціль — вибігти півмарафон з 1:30. Це був травень. Надто швидко стало спекотно, і наші організми просто не встигли адаптуватися. Старт був о 8:30, і я вирішила не снідати повноцінно — лише банан і шматочок хліба з арахісовим маслом замість звичної вівсянки. На дистанцію взяла два гелі — мій стандарт.
Почали амбітно, але після 17-го кілометра зрозуміла, що доходжу до межі. Тоді поруч біг тренер і мій брат, які підтримували морально. Пам’ятаю, хтось сказав, що залишилось менше 200 метрів, і раптом я відчула — мозок пульсує, асфальт перед очима розливається, ноги провалюються в порожнечу. За 100 метрів я вже не могла бігти. Лише завдяки тренеру, який підтримав мене за руку, я не впала і пройшла ту фінішну лінію. Одразу дали батончик — тіло просило глюкозу.
На той момент я бігала лише рік. І за цей рік встигла зробити всі дистанції на змаганнях на межі своїх можливостей. Результати були, але ціною надзусиль. Тоді я зрозуміла: перед стартами треба не думати про схуднення, не експериментувати з харчуванням, не пропускати сніданок, якщо раніше такого не робила. І головне — слухати своє тіло. Бо не завжди поруч буде хтось, хто зловить тебе перед фінішем.
Павло, 29 років
Біговий стаж: 5 років
Системно, як аматор, я тренуюсь із 2020 року, і до літа 2023-го мав уже стабільні результати й готувався до нового особистого рекорду — я планував пікову форму спеціально під старт у Львові 16 липня. Це мав бути “мій день”.
Я біг 10 км, відчував, що в хорошій формі, і все складалося добре — до останніх 300 метрів. Саме тоді мене буквально “вирубило”. Я впав, але не втратив свідомість. Потім, вже аналізуючи, зрозумів, що це був або тепловий, або сонячний удар.
Причин — кілька. І всі вони тепер здаються очевидними: я не пив воду під час забігу, проігнорував пункти гідратації, вважаючи, що вистачить ресурсу. Напередодні пив мало, не зробив вуглеводної загрузки, не снідав — лише кава, як перед короткими фановими стартами. Додайте до цього спеку з самого ранку й абсолютно відкриту трасу без тіні — і отримаєте ідеальний шторм.
Мій тренер ще до старту кілька разів намагався переконати мене не бігти — попереджав, що умови будуть критичними. Але я хотів рекорд. Хотів настільки, що не зупинився навіть після аналізу маршруту: повний асфальт, жодного дерева, +25°С ще до 9 ранку. І поплатився.
Найгірше було не це. Швидка їхала до мене понад 40 хвилин. Я впав просто біля фінішу, на очах у всіх. Це викликає серйозні питання до організації й безпеки учасників — адже на старті були сотні бігунів у тій же спеці. Цей старт мав стати святом бігу — натомість став серйозним і болісним уроком. Але я не зупинився. Вже після того я двічі покращив свій час на 10 км. І ось мій останній результат — 33:56, зафіксований 30 березня 2025 року в Хусті. А зовсім скоро я знову на старті — 12 квітня бігтиму 5 км на Київському півмарафоні Незламності 2025 від Run Ukraine.
Олександр, 39 років
Біговий стаж: 19 років
У 2024 році я біг Київський марафон — і не зміг фінішувати. Це був мій перший марафон, і я готувався до нього по-любительськи, як і більшість аматорів. У мене були друзі, які вже мали такий досвід, вони підказували, як краще тренуватися. Я бігав тричі-чотири рази на тиждень, робив тренування по 8–10 км, пробігав 17 км, потім 30 км — щоб перевірити, як організм реагує на таке навантаження. Вже ближче до старту я пробіг 28 км і відчув себе впевнено. Здавалося, що все буде добре.
В день забігу все було як за планом: кепка, майка, шорти, легкий сніданок — чай із джемом. Можливо, треба було більше вуглеводів, але тоді здавалося, що достатньо. Почав бігти — було трохи прохолодно, але швидко зігрівся. Із самого початку темп був агресивний: 4:30/4:40 на кілометр. Тримав його майже до 19-го кілометра, почувався потужно, біг з пейсмейкером на 3:15.
Але вже на 27-му кілометрі почав відчувати: щось не так. Пульс високий, дихати важко, ковтав воду, але не полегшувало. Біг 27–29 км з пейсмейкером на 3:30, але з кожним кроком відчував, як втрачаю сили. Знав, що після 35-го буде “стіна”, але сподівався дотягнути на морально-вольових. І ось — 35-й км, стає дуже важко. Реально важко. Почав розглядати варіанти: зупинитися чи тягнути далі?
На 40-му кілометрі я просто зупинився. Все. Організм вимкнувся. Навколо підходили інші бігуни, підтримали і довели до лікарів. Добре, що швидка була поруч — і я щиро вдячний лікарям, які тоді буквально врятували мені життя. Мене відвезли до лікарні, поставили крапельниці. Діагноз — гіповолемія і загальне виснаження. Тіло просто не витримало навантаження. Занадто високий темп, недостатній сніданок, погана стратегія гідратації — усе це зіграло проти мене.
Я зробив висновки. Я повернусь. У 2025 році я знову вийду на старт Київського марафону — вже підготовлений, з досвідом і з новою метою: не просто фінішувати, а пробігти з гідністю.
Олег, 46 років
Біговий стаж: 4 роки
2024 рік. Весна, Київський Півмарафон Run Ukraine.
Зимова підготовка пройшла планово: з обʼємами і швидкісними роботами. Останній тиждень перед стартом був стресовим, а останні два дні перед стартом мало сну. Ранок. Старт. Вирішив бігти на PB. Темп, гелі, вода — все йшло за планом до 21 км, але тепер я чітко усвідомлюю, що півмарафон це не 21 кілометр, а 21,097. Рівно за 100 метрів до фінішу запаморочення, втрата свідомості і останні 100 метрів були не у фінішну арку, а в пункт швидкої допомоги, хоча навіть на 20-21км все було добре і було фінішне набігання на PB. Результат — DNF. Висновок — ми любителі і у нас буде ще багато стартів і не треба жертвувати своїм здоровʼям заради одного старту.
Поради тренера — якщо бачиш, що підготовка іде не за планом, зменш темп, заміни змагання та темпове тренування, збережи здоровʼя та встанови рекорд вже на наступних стартах.
Післямова — відновлення, тренування і на наступному старті -3 хвилини з PB. Займайтесь спортом. Бігайте, відновлюйтесь. Результати обовʼязково прийдуть — всьому свій час.
