У шестирічному віці Василь Закревський втратив зір. Дворічної шкільної програми вдома не вистачило для того, аби засвоїти запалювання газової конфорки без допомоги очей. Замикання в темноті вело до деградації. Мама Василя добре це розуміла, тому й привела сина до басейну. Василь зосередився на русі. Два роки вперто займався зі своїм тренером, який і запропонував займатися плаванням професійно.
Вже в 2002 році Василь виборює два других місця на чемпіонаті України — це мало означати місце у збірній країни, однак він його не отримав. Незряча людина тренується отримувати опіки – коли наливаєш чай, тримай мізинець у чашці, інакше окріп переллється. В 2010 році Василя бере новий тренер із плавання. Вона запропонувала рухатися вперед — до тріатлону. Тріатлон – це перегони з трьох дистанцій — уплав, на велосипеді, і зрештою біг. Це виснажливо. Не кожній людині таке під силу, та якщо ти в змозі впоратися із раптовим бордюром наосліп, то і з цим упораєшся.
В житті Василя з’явився гайд. Вони тренуються проходити дистанцію разом.
Велосипед Василь опановує на закріпленому станку. Він готується до тріатлону в марафонах. Починає з коротких дистанцій — спочатку п’ять, через півроку – десять кілометрів. Люди на шляху підтримують Василя. Марафонці підтримують не тому що він незрячий, а тому, що він біжить поруч із ними. І він біжить упевненіше.
Олімпіада — ось їх мета, але колега пропонує збільшити ставки: «Те, що ти зробив — нереальне, тепер ти мусиш зрушити життя незрячих людей із мертвої точки».
«Я звичайна людина, досі не навчився запалювати газ із першого сірника. Раніше я думав, що марафон не для мене. Й помилився. Якщо голос всередині продовжує переконувати вас, що біг вам не підходить, це перша ознака того, що час шнурувати кросівки.
Медалі не змінили мене. Змінили люди, які тримали за руку на шляху. Мою вдячність не виміряти словами. Підкорення дистанцій також недостатньо. Заради всіх, хто допомагав мені, я мушу показати лінію старту незрячим людям.
Спортивна група незрячих бігунів з’явилася в соціальній мережі. До нас приєдналися зрячі гайди. Ми зустрічаємося на стадіоні. Нас багато. Ми не біжимо за нагородами.
Ми біжимо разом, аби кожен подолав свою дистанцію й повірив у себе. 17 квітня ми біжимо Київський півмарафон»