До початку тренувань Максим не розлучався із цигаркою й важив 100 кг.
Коли народився Сашко, все змінилося назавжди. Киянин Максим відчув, що його дитині потрібен інший батько. Батько, яким йому ще потрібно було стати. А поки що із дзеркала на нього дивився чоловік, що важив понад сотню кілограмів, апатичний, з незмінною цигаркою в зубах. І просто так цей чоловік не збирався його відпускати. Від нього потрібно було тікати.
Ось вони, кросівки. Квиток до нового себе. Вони «посміхаються» й кидають виклик. Друзі буквально силоміць спонукали Максима спробувати розпочати тренування.
Все життя йому здавалося, що спорт – це для інших, для сильних, для тих, кому це дано від народження. І саме народження сина допомогло Максиму самому народитися заново.
Першою мукою, адже народження – це завжди муки, було кинути палити. Довгі шість місяців він кидав і починав знову. Сьогодні паління він згадує як страшний сон. Задишка, ватні ноги, кашель, постійне «завтра», безкінечні «останні» цигарки й відмовки, що летіли разом із зім’ятою пачкою до смітника.
Іноді йому здавалося, що немає жодного місця на тілі, що не боліло б. Боліли коліна, нили м’язи, шалено стукотіло серце. Та ніколи не було думок про те, щоб залишити тренування.
Коли Максим прийшов до бігового клубу, він побачив там професійних бігунів. Він думав, що йому їх ніколи не наздогнати. Як він міг хоча б просто наблизитися до них, коли вони ТАК тренуються?
На свій перший марафон Максим вийшов у старих шортах, футболці й найдешевших кросівках. Йому було однаково. Він біг, аби одного разу стати кимось, ким Сашко міг би пишатися.
Хтось біжить просто заради самого бігу. Максим із самого початку був захоплений результатом. Наївно? І звідки у нього, вчорашнього курця, практично без досвіду така впевненість у собі? З двох годин на півмарафоні йому вдалося покращити результат більш ніж на 20 хвилин. І це при тому, що він, як і раніше, залишався аматором.
Пройшло 12 років. Стільки років сьогодні Сашку. Хлопець досяг серйозних успіхів в кіокушин-карате. Пірнав у крижану ополонку. Разом із батьком він біжить тріатлон і долає великі дистанції.
Коли біжиш удвох, неможливо розмовляти, однак все й так зрозуміло. Ось ти, і ось батько, і треба намагатися бігти слідом.
«17 квітня я вийду на Київський півмарафон. Я купую квиток учасника, щоб мій пробіг був максимально комфортним. Адже пам’ять про цю подію залишиться у родині на роки»
