6 та 7 квітня у Києві пройде грандіозний спортивний захід, справжнє свято бігу та здорового способу життя – 9th Nova Poshta Kyiv Half Marathon. З кожним роком київський півмарафон, який проходить на початку квітня, стає все масовішим та охоплює десятки тисяч як професійних бігунів, так і любителів. До забігів активно долучаються і відомі особистості. Напередодні старту 9th Nova Poshta Kyiv Half Marathon про своє захоплення бігом розповів телеведучий, шоумен, керівник авторської групи 95 кварталу «Брати Гагаріни», сценарист, креативний директор «GB Event by Kvartal 95» Артем Гагарін, який вже не вперше долає дистанції разом зі своїми дітьми – 8-річним Мітею та 5-річною Поліною.
– Що для вас означає біг? Це спосіб зняти стрес, побути з собою наодинці, чи підтримувати себе у хорошій фізичній формі?
– Коли люди кажуть, що біг – це моє життя, вони вкладають у це різні поняття, зокрема, регулярні заняття бігом та участь у різноманітних змаганнях. У моєму ж випадку біг – це просто темп і ритм мого життя. Для мене немає різниці між тим, чи це ранкова пробіжка, чи мій звичайний робочий день, адже я постійно перебуваю у процесі бігу. Він допомагає мені прокинутися зранку, зарядити себе енергією, «завести» свій організм та налаштувати його правильним чином, щоб увійти у ритм сучасного життя. Завжди кажу, що моє улюблене місто Нью-Йорк, адже темп і ритм його життя найбільше мені імпонують. Не дарма у Нью-Йорку стільки людей, які бігають зранку. Інколи мені взагалі здається, що там люди бігають 24 години на добу.
– З чого почалося ваше захоплення бігом? Які були ваші перші дистанції?
– Легка атлетика та біг зокрема – це те, що у мене виходило ще у школі. Пам’ятаю, часто бігав як короткі, так і довгі дистанції, а також різноманітні естафети за школу та район. Можливо, це пов’язано із тим, що моя школа знаходилася у 30-40 хвилинах від дому, і цю відстань я завжди долав пішки, очевидно, це якось посприяло моєму захопленню та розвитку бігових здібностей. У подальшому житті біг почав мене заряджати енергією та дарувати бадьорість.
– Яке найнезвичайніше місце, де вам доводилося бігати?
– Просто обожнюю бігати за кордоном. Коли приїжджаємо із «Кварталом» до нового міста, завжди влаштовую собі так звану пробіжку-екскурсію. Свої рекорди за дистанціями я ставив саме в умовах міста. Коли прагнеш подолати певну дистанцію, концентруєшся на цьому, багато думаєш та зациклюєшся. Ні до чого доброго це не приводить, адже з’являються думки, що це складно, знаходяться якісь відмовки тощо. А коли біжиш новим містом, спостерігаєш за тим, що відбувається навкруги, та не помічаєш втоми, біг стає у задоволення. Мені спочатку хотілося пробігти 10 км, я це зробив, і спочатку не повірив, бо не помітив, як це відбулося – я просто слухав музику і не звертав уваги на підказки програми на телефоні. Лише пізніше відчув, що було важкувато. А коли бігаєш навколо будинку чи ще гірше – навкруги стадіону – це морально втомлює, адже пейзаж навкруги не міняється.
– Ви займаєтеся регулярно?
– Із перервами. У мене і по життю темп рваний. Зараз біг для мене одночасно і радість, і смуток. Лікарі не радять мені ним займатися. Якщо серйозно, то певні проблеми зі здоров’ям є, адже біг, як лакмусовий папірець, виявляє усі негаразди, які є в організмі. Це стосується колін, спини, тощо. Але це дрібниці, звісно, є способи, як із цим боротися. Впевнений, найближчий забіг у рамках Nova Poshta Kyiv Half Marathon ми подолаємо разом із дітками.
– Яке європейське місто з тих, у яких доводилося бігати, запам’яталося вам найбільше?
– Звісно, Париж, адже там я пробіг 15 км. До цього моїм рекордом було 10 км у якомусь іншому місті. За кордоном мені вже важко вимірювати дистанцію, адже останнім часом я обирав для себе маршрут певними визначними місцями та поєднував біг і ведення блога в Інстаграм. Спочатку це була рубрика «10 фактів» з того чи іншого міста, а потім і більше. Таким чином, я добігав до певного місця, зупинявся, знімав ролик, і рухався далі, тому вирахувати важко. Також нелегко бігти із зупинками, адже порушується темп. Колись ведучий програми «Що? Де? Коли?» Олександр Андросов, який серйозно займається бігом та долає сотні кілометрів, давав мені поради, коли я тільки починав бігати. Він, як людина з досвідом, розповідав, що у нього теж було відчуття, що на початку він міг бігти, потім відпочити і побігти далі. У результаті він просто не зміг рушити з місця – ноги самі відмовлялися.
– Як вдається знаходити час для забігів у вашому щільному графіку між виступами, записами програм та творчою роботою?
– Неймовірно складно. Плюс після зими історія зі спиною сильно вибила з колії, адже довелося робити різні обстеження. Та покажіть мені зараз хоч одну повністю здорову людину. Сама форма ведення соцмереж через біг мене стимулювала. Важко знаходити час і на те, і на інше окремо, а ось поєднувати – це значно ефективніше. Виходили класні, динамічні відеоролики. Наприклад, у Парижі я показував найкоротшу вулицю, старовинний міст, тощо. Вперше щось подібне я зробив у Дубліні, і потім мене понесло: Лондон, Париж, інші європейські столиці. Дуже подобається бігати в Ізраїлі, коли буваємо там на гастролях. Зазвичай ми живемо біля моря, і там бігати надзвичайно приємно, враховуючи, що навкруги те саме роблять дівчата у купальниках, тому є стимул бігти вперед (посміхається). Маю думку зробити щось подібне і у Києві. Але поки що вистачає часу лише на півгодинний біг зранку, і то не кожного дня. Коли повертаєшся додому о четвертій годині ранку, важко встати о сьомій на пробіжку, враховуючи, що мені ще везти сина до школи – це одна із наших сімейних традицій.
– Чи допомагає вам почуття гумору у заняттях бігом, впоратися із втомою?
– Так, і почуття гумору, і музика. У мене є колега по шоу-бізнесу Слава Соломко – ось він бігає, так бігає! Якось хвалиться: «Я сьогодні пробіг кілометр!». Я йому пояснюю, що, по-перше, бігати у звичайних штанах незручно, а по-друге, коли люди бігають, зазвичай вони пітніють, тому пробіжи стільки, щоб хоча б трохи намочити футболку. Не зовсім розумію, навіщо тоді взагалі виходити на пробіжку заради подолання кілометра? Мені здається, будеш довше одягатися, готуватися та купатися після цього, ніж, власне, бігати.
– Чи траплялися з вами курйозні випадки, пов’язані з бігом?
– Якось я готувався до київського півмарафону 8th Nova Poshta Kyiv Half Marathon 2018 на довгу дистанцію, але в останній момент з’явився якийсь чи то захід, чи то поїздка. Усі вибігали о 8 годині ранку, а мій поїзд лише прибував о 8.00. Тому я приїхав на що встиг. Здається, це було 5 км, а оскільки я був амбасадором, мене поставили у перші ряди. Взяв певний темп і біжу собі, наближаюся до розвороту і помічаю, що попереду мене лише шість бігунів. Я перегнав одного, іншого, відчуваю, що важко, але з останніх сил біжу. І ось, я уже третій, а попереду хлопець, якому ще важче, ніж мені, помічає, що я поруч і починає пришвидшуватися. Кажу: «Ти що, знущаєшся з мене? Я не збираюся тебе обганяти». У цей момент повертаюся назад, а там чоловік 10 наближається. «А ось вони, схоже, збираються», – додаю з посмішкою. У підсумку я так і прибіг третім, із гордістю підходжу, щоб повідомити свій результат, а мені кажуть: «Дякуємо, нам важливе лише перше місце». Що тут скажеш (посміхається).
– Які думки виникають перед фінішем? Що відчуваєте?
– Хіба у вас можна лаятися? Боюся, якщо я озвучу свої думки, до друку матеріал не допустять (посміхається). Головне питання: чому це не кіно? Чому не можна вирізати певний період і опинитися одразу на фініші.
– Минулого року ви брали участь у півмарафоні разом із дітьми, чи це дуже відрізняється від самостійного бігу? Що відчуваєте під час подолання дистанції?
– Навіть не знаю, де більше втомлюєшся – коли біжиш довгу дистанцію сам, чи коротку з дітьми. Коли минулого разу бігли разом із сином та донькою сімейну дистанцію у 2 км у рамках Wizz Air Kyiv City Marathon, Мітя впорався сам, а Поліну довелося брати на руки. Спочатку 500 метрів вона пробігла самостійно, потім на руках, і на зворотному шляху ще 500 метрів сказала: «піду ніжками». Звісно, це було важкувато.
Загалом, вважаю, що марафон – це свято, до якого люди готуються, гарно одягаються, зустрічають друзів, знайомих, мають святковий настрій. Це велика подія, не лише спортивна, а і шоу. Крім того, тут можна отримати нагороду чи медаль або певний бонус у вигляді внутрішнього задоволення від результату, почуття виконаного обов’язку та поваги до себе, на відміну від того, коли біжиш просто для себе.
– Ваші діти теж захоплюються бігом?
– Поки що ні, ще ранувато. Обмежуємося сімейними забігами. Ще Мітя займається футболом, а Поліна – гімнастикою.
– Чи правда, що біг затягує, і почавши ним займатися, неможливо зупинитися?
– Ви хочете почути пафосні фрази типу того, що біг – це наркотик, і якщо ти одного разу взув свої бігові кросівки, то вже ніколи їх не знімеш? (посміхається). Звісно, так можна сказати, але насправді не усе залежить від нас, бувають травми, часом життя вносить свої корективи. Про себе ж можу сказати, що якщо чимось займаюся, роблю це на 100%. На даний момент стверджувати так про біг не можу. Це просто улюблене хоббі.
– Чого очікуєте від цьогорічного півмарафону? Яким ви хочете, щоб він був саме для вас та вашої родини?
– Найбільше хочу, щоб у моєму графіку нічого не змінилося, і ми з дітками змогли взяти у ньому участь. Також знову хочеться атмосфери свята, яка завжди буває на заходах компанії Run Ukraine. Для нас це уже не лише забіг, а ціла сімейна традиція, як кожного ранку відвозити сина до школи чи особливим чином прощатися із донькою. Ми приходимо, у нас є футболки з номерами, діти чекають, коли зможуть їх одягти та знаходяться у передчутті великого дійства.
– Хто вас підтримуватиме під час забігу? Як рідні та близькі ставляться до вашого захоплення?
– Дружина ставиться спокійно – вона не любить бігати. По вулиці вона не пробувала, а на доріжці не може. А ми з малечею будемо підтримкою одне для одного. Без них я б не пішов, а вони – без мене. Будемо підтримувати одне одного та здоровий спосіб життя.
