Напередодні 9th Nova Poshta Kyiv Half Marathon ми поспілкувались із ведучою радіостанцій та бігункою Іриною Філатовою. Вона вже чотири роки захоплюється бігом і два роки долає півмарафонські дистанції. Не уявляє своє життя без цього та ніжно називає біг приємною залежністю. Читайте далі, як біг може допомогти повністю змінити себе та своє життя. Як травми, які вважаються явищем негативним, спонукають правильніше розставляти пріоритети та навчають краще дослухатися до себе. Ірина поділилась своїми емоціями та відчуттями від кожної пробіжки і розповіла, як коло навколо озера перетворилось у 21 кілометр півмарафону.
У кожного бігуна своя історія приходу в біг. Розкажи, будь ласка, свою.
Мені здається, він був у моєму житті завжди. Проте, активна його фаза почалася десь у 2015 році. Це був період моїх внутрішніх трансформацій, складнощів, коли накопичилося багато якоїсь негативної енергії їй треба було знайти вихід. Здавалося, якщо я нічого не зроблю, то просто лусну. І я рада, що знайшла собі саме такий вихід. Я почала бігати. Без нормальних бігових кросівок, бігла в якихось дешевих, зроблених мало не з пластмаси. У них можна було просто вбити ноги. Як не дивно, саме тоді я динамічно досягала самих класних особистих результатів – перші 5, перші 10, перші 11 кілометрів. Я різко збільшувала навантаження. Дуже різко. Тому не оминула і травми, і зневоднення.
А ти так серйозно з собою …
В тому і справа, що зовсім несерйозно. Дурі було багато, а мудрості зупинитися – немає. Не було усвідомленого бігу. Я просто намагался хоч якось скинути накопичений негатив. А через якийсь час потрапила в таку, в хорошому сенсі цього слова, адреналінову залежність. Коли ти не просто зливаєш негатив, а отримуєш у відповідь енергію вже абсолютно іншої якості – позитив, радість, спокій, відсутність тривоги. І вже йдеш на пробіжку не щоб злити негатив, а, щоб отримати свою дозу кайфу.
Іншими словами, ти почала бігати, щоб розвантажити себе?
Щоб знайти якийсь вихід із складної ситуації, яку на той момент я просто не знала як вирішити. Можливо таким чином я просто намагалася втекти від проблеми. Не знаю.
Багато хто каже, що коли починаєш бігати, дороги до колишнього життя більше немає. Що це за почуття і чому так відбувається?
Шляху назад точно немає. Ти стаєш іншою на кожному кроці, на кожному новому кілометрі, на кожній пробіжці, на кожному офіційному старті. Відбувається такий апгрейд себе. Це як з телефоном: встановлюєш нову версію прошивки і до старої вже не повертаєшся. І коли ти стаєш все краще і краще, такою кращою версією себе, то, ясна річ, вже не хочеться грати на пониження. Причому це стосується всього – режиму, харчування. Починаєш підлаштовувати життя під біг, змінюєш раціон, раніше лягаєш спати.
Є різні стосунки з бігом, різні періоди. Буває, в житті нічого не відбувається, так хоч бігаєш, а не просто просиджуєш час. Зараз навіть під час великої завантаженості я знайду час для пробіжки. Біг для мене – така приємна залежність, яка дуже багато дає. Я починала бігати щоб втекти від проблем, насправді ж я бігла назустріч – назустріч собі. Взагалі, щоразу на пробіжці ти в собі щось нове відкриваєш, розштовхуєш межі своїх можливостей. Для мене це не просто спорт і не мета скинути зайві кг. Це моя медитація, мій особистісний ріст, мої психологічні опрацювання, пізнання себе через біг. Це стосунки себе з собою, пізнання себе через біг. Це так круто.
А є різниця між бігом для себе і бігом на півмарафонах?
Напівмарафон теж для себе робиш. Кожен старт – завжди по-різному. Найперший раз, звичайно, був просто розривом. Коли біжиш сам, всі ці гормони, адреналін, виробляються тільки твої, а коли тисячі людей разом долають напівмарафон або марафон ти просто потрапляєш в якесь поле вируючої енергії. І це теж, свого роду, залежність. Ти хочеш цим насититися, зарядитися до наступного старту. Але навіть у цьому натовпі ти біжиш сам з собою. Поруч з тобою тисячі, але ти біжиш сам з собою, біжиш для себе, змагаєшся з собою, і ставиш свої цілі і свої рекорди. Напевно, кожен бігун іноді озирається, чи не останнім він біжить. Адже хочеться бути краще, ніж хтось інший. Але потім ти розумієш, що єдина людина, з якою є сенс змагатися, – це ти сам. І тоді починаєш зовсім по-іншому на все дивитися.
Ти займаєшся в групі чи сама?
Я люблю бігати сама. Але після численних травм, таки ходила до клубу. Коли я сама готувалася до свого першого напівмарафону майже за день до старту пробігла десь 15 кілометрів, добила себе гірками, швидкісними відрізками і вночі просто не змогла встати на ногу, пошкодила собі ахілл. І випала з бігу десь на рік. Тоді і прийшло усвідомлення, що зовсім не за тим гналася. Важливо не те, як швидко ти здолаєш дистанцію, а те, що у тебе взагалі є можливість бігати. Нарощувати об”єми потрібно поступово, дуже важливо відчувати коли варто зупинитися. Після майже річної перерви я починала все спочатку. Тому пішла в біговий клуб навчитися правильно бігати. Виявилося, треба було і за пульсом стежити.
І ти повернулася до себе?
Я люблю бігати у своєму ритмі, вранці, зі співом птахів і чистим повітрям, ловити перші промені сонця. Мені здається, що бігові клуби потрібні, щоб поставити техніку, і тим, у кого проблеми з самодисципліною. Щоправда, іноді ходжу відпрацьовувати спеціальні бігові вправи в наш біговий клуб від роботи.
А рідні і близькі як взагалі ставляться до твого хобі?
Спершу жартівливо питали, чи я ще бігаю, сподіваючись почути, що ні, потім змирилися. Мама досі мабуть сподівається, що я колись набігаюся. Вона дуже переживала, коли я бігла свій перший напівмарафон в Одесі з травмою. епер Odesa Half Marathon це мій must run. Було важко, але це неймовірне почуття на фініші ні з чим не зрівняється, коли ти розумієш, що ось, зробила, добігла. Бігла з тейпами, якимись мазями, але фінішувала. Я потім швидко реабілітувалася. Була проблема зі стегном, теж перетренувалася.
У тебе такі серйозні травми: стегно, ахілл.
Залежить від того, як до цього ставишся. Ці травми – мої уроки, мій досвід.
У будь-якому спорті настає момент плато, такого стану, що немає особливого розвитку. Чи було у тебе таке?
Буває лінь. А такого, щоб нічого не відбувалося, немає, тому що я не розглядаю біг як спорт. Якщо звертати увагу на показники, то, можливо, нічого не змінюється. Я дивлюся на те, що змінюється у голові, в серці, у відчуттях, думках, переживаннях, а зміни стаються щоразу. Я навіть перестала бігати з музикою, більше орієнтуюся на відчуття, розумію, слухаю себе. Можуть бути гірші цифри, але більше кайфу.
Можна міряти, за скільки ти пробіг свої 21 кілометр, а можна міряти, скільком бігунам ти по дорозі посміхнувся, скількох підбадьорив.
А як борешся з лінню?
Намагаюся дотримуватися режиму. Коли ось прям зовсім не хочеться, не борюся, я навчилася домовляюся з собою, сьогодні байдикуєш, але завтра доведеться надолужувати.
Ти собі ставиш якісь цілі?
Зараз конкретної цілі немає, просто отримую задоволення від процесу. Раніше була мета зробити напівмарафон, але зараз розумію, що це була не стільки мета, скільки бажання комусь щось довести. До речі, це спрацювало. Тільки мені вже не мала значення стороння оцінка, адже я довела собі. Виросла самооцінка, з’явилося розуміння, яка я класна і що можу. Є такі слова: не має значення, яким ти фінішував, якщо ти себе переміг. І це дійсно найголовніше.
А скільки у тебе вже напівмарафонів?
Три офіційних і один для себе на стадіончику. Так вранці вирішила розім’ятися і трошки захопилася.
А особистий рекорд якийсь зробила? Чи рекорди – не твоя історія?
Ні, я не бігаю за рекордами. Ясна річ, кожен новий напівмарафон кращий за попередній. Я пам’ятаю, перший був найскладнішим і найгіршим за показниками. Але для мене він був найбільш переможним, я жодного разу не перейшла на крок, жодного разу не зупинилася хоча бігла з травмою. Я розумію, що саме тоді сталася найбільша робота над собою.
Тобі важлива підтримка?
Тобі не вдасться пробігти напівмарафон без підтримки. Навколо дуже багато людей бігуни, волонтери всі один одного підтримують. І вболівальники. Це завжди дуже важливо. Пам’ятаю, як на останніх кілометрах в Одесі підйом і там гірка за гіркою, мене дуже підтримали бабусі, які підбадьорювали: давай ти можеш, давай, ще трішки, а там далі вже на спуск піде. У мене відразу і сльози і мурашки по всьому тілу і сили звідкілясь узялися.
Минулого року на Wizz Air Kyiv City Marathon ми бігли повз якісь кафешки на відрізку, де не було води. До нас виходили люди і виносили воду. Ще хтось виносив цукор. Це свідчить про те, що навіть ті, хто не бігає, вже в нашій тусовці. Вони вже є частиною цієї культури.
А як змінилося твоє життя?
Кардинально! Воно стала зовсім іншої якості. Я більше розумію себе, краще чую себе, прислухаюся, розумію, що важливо, а що – ні, з чим можу жити, без чого не можу, з чим готова миритися, з чим не готова. Прийшло розуміння, що те, що здається неможливим, насправді можливо. Коли я тільки починала бігати і робила одне коло навколо озера, я й уявити не могла, що буду бігати 21 кілометр.
Біг допомагає розвантажитися і завантажитися. Розвантажити погані думки, а завантажити таке легке свіже дихання. І тепер це просто є в моєму житті. Часто, регулярно, багато і на постійній основі. І це те, що я не буду міняти заради когось або чогось. Я радше щось посуну, але біг залишиться у моєму житті, адже біг – це любов.
